Інформація для батьків

  Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

   Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору,

 збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

   Освіта в Україні грунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.

  Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини

   1. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

   2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

   3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов'язані:

   постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

   - поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім'ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;

   - виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни;

   - сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;

   - виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

   4. Держава надає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків, захищає права сім'ї.

   Стаття 60. Права батьків

   Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

   - вибирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей;

   - обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів;

   - звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей;

   - захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей.

 ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ЗАГАЛЬНУ СЕРЕДНЮ ОСВІТУ

  Стаття 29. Права та обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють

  1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

   - вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;

   - приймати рішення щодо участі дитини в інноваційній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;

   - обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування загальноосвітніх навчальних закладів;

   - звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;

   - захищати законні інтереси дітей.

   2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:

   - забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання;

   - постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

   - поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв;

   - виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей Українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України.

   3. У разі, якщо батьки або особи, які їх замінюють, всупереч висновку відповідної психолого-медико-педагогічної консультації відмовляються направляти дитину до відповідної спеціальної загальноосвітньої школи (школи-інтернату), навчання дитини проводиться за індивідуальною формою.

Розділ X. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

 Cтаття 47. Відповідальність за порушення законодавства про загальну середню освіту

  1. Посадові особи і громадяни, винні у порушенні законодавства про загальну середню освіту, несуть відповідальність у порядку, встановленому законами України.

   2. Шкода, заподіяна учнями (вихованцями) загальноосвітньому навчальному закладу, відшкодовується відповідно до законодавства України.

   3. Злісне ухилення батьків від виконання обов'язків щодо здобуття їх неповнолітніми дітьми повної загальної середньої освіти може бути підставою для позбавлення їх батьківських прав.

Дисципліна - мати порядку

У дитячій психології немає галузі більш заплутаної, ніж галузь дисципліни. І я пропоную вам створити філософію, альтернативну нескінченним маніпуляціям дітей і дорослих

Техніка дисципліни розпадається на дві широкі категорії. Одна, зовнішня, ґрунтується на тому, щоб домогтись від дітей максимальної слухняності. Інша, внутрішня, ґрунтується на вихованні в дитини самодисципліни, тобто прищеплюванні їй якихось цінностей, що стануть для неї керівними принципами.

Перша категорія дисципліни обов'язково припускає нагороду та покарання. Навіть у наш час процвітають такі добропорядні батьки, девізом яких служать слова: «Заощадиш різку - зіпсуєш дитину» або «Дітей треба бачити, а не чути». Ці типові домостроївські фрази зазвичай супроводжуються вербальними покараннями, образливими порівняннями, ізоляцією, позбавленням привілеїв і фізичними покараннями.

Наслідком покарання (навіть якщо воно «за діло») завжди бувають стримування природної жвавості (отупіння) та придушення почуття. Покарання завжди викликають тривогу й породжують нервозність, а найчастіше і пригніченість. Не кажучи вже про те, що найбезневинніше покарання (хоча я вважаю, що безневинних покарань не буває; будь-яке покарання жорстоке) може породити ненависть до батьків, як до того, хто карає, так і до того, хто не перешкоджає цьому. Зустрічна агресія, що неминуче виникає в дитини в момент покарання, провокує її на подальші провини, а значить - на подальші покарання. Коло, як бачите, замкнулось і жорсткістю виховних мір його не розірвати. Зрештою покарання породжує почуття непевності, неадекватності. Покарана дитина відчуває себе позбавленою батьківського благовоління та схильна відчувати ще велику непевність. Вона почуває себе поганою, нездатною, нікчемною і мимоволі починає діяти в термінах такого уявлення про саму себе. Тобто батьки своїм «вихованням» домагаються прямо протилежного ефекту.

Методи дисципліни, засновані на твердому контролі поведінки, нібито повинні спричинити собою виправлення дитини. Істина ж полягає в тому, що покарання не тільки не запобігає та не зупиняє антисоціальної поведінки, а й підсилює причину такої поведінки. І дослідження криміналістів недвозначно говорять про це.

На щастя, багато батьків відходять від маніпулятивних дисциплінарних методів. Вони хочуть, щоби поведінка їхніх дітей була адекватною та віталася суспільством, але не тільки. Вони хочуть, щоби поведінка їхніх дітей не підточувала їх же фізичне та психічне здоров'я. Але як цього домогтись? Багато хто з батьків розуміють, що вони висувають вимоги підкорятися собі та поважати себе, головним чином, тому, що самі в собі не впевнені.

Ми завжди болісно реагуємо на ворожість наших дітей стосовно нас. «Ми для них стільки робимо, - виголошуємо ми в таких ситуаціях, - ми їх так любимо, а вони такі агресивні». Батьки, думаю, будуть менше переживати та рвати на собі волосся, якщо довідаються, що ворожість, котра виходить часом від дітей, необхідна їм для нормального емоційного росту.

Якщо дитина почуває себе в безпеці, на своєму місці та потрібною оточуючим, вона не може стати для батьків дисциплінарною проблемою. У такій ситуації ми маємо справу з дисципліною, що актуалізується, що заснована на почутті, а не на контролі та пригніченні. Погодьтесь, самоконтроль куди приємніший, ніж сліпа покора іншим.

Підхід до дисципліни з боку почуттів не може бути зведений до набору простих правил, порушення яких спричиняє покарання. Дитина - це насамперед жива істота зі своїми власними почуттями, правилами та правами, а не автомат, у який можна закласти будь-яку програму. Батько, який добре розуміє почуття власної дитини та виходить з їх пріоритету, також уміло зможе вирішити й дисциплінарні проблеми. Якщо емоційний клімат удома сприятливий, дитина буде почувати себе в безпеці навіть тоді, коли батьки діють стосовно неї досить твердо й обмежують її діяльність розумними рамками.

Цей підхід до дисципліни вимагає відділення людини від її дій. Мати та батько можуть бути неприємно вражені тим, що зробила їхня дитина (тобто вони можуть бути незадоволені її дією), але їхні почуття до неї як до особистості не повинні від цього мінятись: «Так, нам не подобається цей учинок, але ми любимо тебе й віримо, що це більше не повториться».

Дисциплінувати дитину треба або в термінах дії, або в термінах почуттів.

Давайте розглянемо кілька ситуацій, котрі ілюструють цю тезу.

1. Тільки ставлення

Дитина приходить до батьків зі скаргою на своїх учителів. Вона нічого не замишляє, не бажає нікому зла. Але їй треба виговоритись. Треба висловити близьким своє ставлення.

- Іноді мене захльостує така лють, - каже дитина, - що мені здається, я підірвав би школу до підвалин!

Дуже важливо розуміти, що це тільки почуття, не більше, і батько зробить помилку, якщо не дасть виплеснутись цьому почуттю і переведе його у сферу дії. Скаже, наприклад: «Та ти що, хіба можна підривати школу?».

2. Дії

Однак дитина може сказати й таке:

- Мене ця школа так дратує, що я збираюсь розбити скло в нашому класі!

Тоді єдино вірною буде така реакція батьків:

- Ми тебе дуже добре розуміємо. Тільки що від цього зміниться? І до чого це призведе, уяви собі.

3. Дію вже зроблено

Дитина вилаяла свого приятеля. І вона намагається пояснити батькам, чому це зробила, тобто довести свою правоту. Мета батьків - відірватись від конкретики й узагальнити те, що відбулось.

- Я вважаю, що все сказав йому правильно. Так йому і треба, - каже дитина.

- Тобто це метод боротьби з тими, хто неправий? - уточнюють батьки.

- Так.

- І ти міг би таке сказати мамі, якби вона була неправа?

4. Покарання неминуче

Якщо батько не бачить іншого способу відреагувати на провину, крім покарання, він усе-таки мусить подивитись на це без особистого осуду. Розділити себе й покарання. Караючи дитину, зовсім не обов'язково демонструвати їй своє власне обурення. Батькові немає потреби бути суддею, він може бути просто виразником загальноприйнятих норм.

- Давай обговоримо розбиті вікна, - каже батько. - Швидше за все, я нічим не зможу допомогти тобі, але все-таки - поясни мені, що трапилось.

Припустимо, пояснення дитини його задовольнили, і дитині в цій ситуації набагато важливіше розуміння, ніж скасування покарання.

- Я згодний, - каже батько. - Але в повсякденному житті, як і в баскетбольній грі, теж діють свої тверді правила. Ти підкоряєшся свистку судді? Скажи тоді, яке покарання ти вважаєш правильним зараз.

Подібна тактика добре розвиває самостійність і відповідальність за свої вчинки. Як ми бачимо тут, покарання - покаранням, а стосунки батьків із дитиною залишаються колишні. Хоча... я б волів зовсім обійтись без покарань.

Існує сім принципів, що можуть дуже допомогти вам у привчанні до дисципліни своєї дитини без ризику втратити контакт із нею та зіпсувати стосунки.

1. Відокремте почуття від дій. Не осуджуйте саму дитину, навіть якщо її дії гідні осуду. Дитина неодмінно повинна розуміти: її саму люблять, але її дії неприйнятні та повинні бути поліпшені. Будь-які дії є результатом почуттів. Щоби змінити вчинки, насамперед треба зрозуміти почуття та навчитися з ними відповідно діяти.

2. Уважно вивчіть дитину й визначте - нормальна дитина перед вами чи невротична. Дії дитини у стані нервового розладу повинні розглядатись батьками як симптом більш глибоких емоційних ускладнень, викликаних критикою, обвинуваченням або покаранням. Покарати дитину в такій ситуації означало б ще більше вивести її з рівноваги.

3. Відповідайте на почуття дитини. Створіть такі умови, щоб дитина могла виговоритись, «випустити пару», дати вихід своїм емоціям. Тобто звільнитись від ворожих почуттів, які вона намагалась придушити.

4. Якщо необхідне покарання, нехай дитина сама його вибере. Практика показує, що діти зазвичай вибирають більш суворе покарання, ніж хотіли запропонувати батьки. Але - що дуже важливо - вони вже не вважають його жорстоким і несправедливим.

5. Караючи дитину, переконайтесь, що вона розуміє, за що. Що вона звинувачує в цьому себе, а не тих, хто її карає. Допоможіть їй зрозуміти, що правилам групової поведінки варто підкорятись так само неухильно, як і правилам спортивної гри.

6. Зробіть так, щоби проблеми дисципліни були не дорослими проблемами, а спільними з дітьми. Дайте дитині знати, що ви відчуваєте їх як взаємні проблеми. Це допоможе вам як самим відокремитись від проблеми, так і відокремити її від дитини. Тоді ви зможете помістити її в деяке віддалення та разом досліджувати її, працювати над нею. Зрозумівши, що у проблеми є зовнішня точка відліку, дитина не стане перетворювати дисциплінарну ситуацію в міжособистісний конфлікт.

7. Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свої дії іншими, дозволеними каналами. Це і є основна формула динамічного підходу до дисципліни.

Причини та профілактика шкільних хвороб дитини

Навчальний процес це велике навантаження на організм дитини, тому разом із атестатом зрілості учень часто отримує купу хвороб

Які недуги чекають наших дітей за дверима храмів знань, і як їм запобігти?

На жаль, хронічні захворювання відзначаються у 90% школярів. Відхилення здоров'я у дітей 7-17 років з вини освітніх перевантажень, порушень умов навчання, режиму харчування і стресу носять узагальнююче визначення "шкільні хвороби". Проте до лікування краще не доводити.

Медична статистика вказує, що перший ворог учнів середніх шкіл - зниження зору. Найчастіше дитячі очі страждають від короткозорості (міопія), коли дитина погано бачить вдалину.

Рідше у дітей розвивається далекозорість (коли очі погано бачать поблизу), а також астигматизм, - специфічне зниження зору. Благодатний грунт для розладів зору - тривала зорова робота на близькій відстані: читання, письмо, креслення, робота за монітором.

На жаль, падінню зору у школярів рідко вдається запобігти. Проте мінімізувати збиток можливо. Кращим методом профілактики медики вважають правильну організацію робочого місця в комплексі з правильним тренуванням і відпочинком. Книги та зошити повинні знаходитися не ближче ніж в 30 см від очей. Велика роль відводиться освітленню. Відповідно до санітарно-гігієнічних вимог, кожен шкільний клас зобов'язаний мати великі вікна. Ідеально, якщо дитина сидить біля вікна, коли природне світло падає зліва, а в темний час доби приміщення має висвітлюватися люмінесцентними лампами. На перервах рекомендується давати очам відпочинок, а, прийшовши додому, не можна кидатися робити уроки або дивитися телевізор. Найкраще прогулятися.

Крім цього, батьки повинні пояснити дітям користь тренування м'язів очей за допомогою простих вправ:

Кілька разів із силою заплющити, а потім відкрити очі.

Обертати очима спочатку за годинниковою, а потім проти годинникової стрілки.

Сфокусувати зір на віддаленому предметі, після чого близько до очей піднести палець і сфокусувати зір на ньому.

Кілька раз подивитися вгору, вниз, вліво, вправо.

Такі вправи варто робити регулярно протягом дня, а при скаргах дитини на втому очей, відчуття різі або пісок в них потрібно звертатися до офтальмолога.

В учнів середніх шкіл поширені хвороби шлунково-кишкового тракту, особливо гастрит, - запалення слизової оболонки шлунку з характерними болями. Причини - порушення режиму харчування, зниження імунітету і стреси.

В наших школах графік прийому їжі часто буває незручний. Наприклад, молодшому школяру, якому необхідно їсти 4-5 разів на день, пропонується обід, коли він ще ситий після сніданку. При цьому до кінця навчального дня малюк встигає зголодніти знову, але терпить до приходу додому.

Краща профілактика гастриту - "кишенькові обіди": яблука, йогурт, низькокалорійні сендвічі, - і тоді шлунку вистачить сил дочекатися повноцінної трапези на маминій кухні.

Порушення постави - наслідок тривалого сидіння за партою у 8 з 10 школярів. Щоб переконатися в цьому, достатньо поглянути на дітей у шкільному коридорі: майже всі сутуляться, стирчать лопатки, опущені плечі.

Причини сутулості зрозумілі: учні не стежать за правильною посадкою за партою. Це ще закріплюється важким ранцем за плечима і втомою ніжних м'язів дитячої спини. Результат сумний: при сильному відхиленні грудного відділу хребта лікарі можуть діагностувати кіфоз ("горб"), а при викривленні убік - сколіоз.

Дитина швидше втомлюється і відчуває напругу в спині та попереку. Щоб цього не сталося, необхідно правильно підбирати школяру ранець, а носити його він повинен на обох плечах і не перевантажувати підручниками.